У 1945 році нью-йоркці обрали своїм мером Вільяма О’Дуаєра. Він іммігрував у Сполучені Штати з крихітного містечка Бохоло, що в Ірландії. Тут чоловік здобув неабиякий досвід в мерії, перш ніж стати суддею, прокурором і бригадним генералом у Другій світовій війні. Вільям О’Дуаєр пройшов через горнила Брукліну, бувши окружним прокурором і розгромивши бруклінський рекет. Саме ця його звитяга зробила з О’Дуаєра ледь не національного героя, після якої він зміг стати мером цілого Нью-Йорка. Як мер, він вміло справлявся з низкою криз, коли Нью-Йорк переходив від глобальної війни до внутрішнього миру.
Але невдовзі після його переобрання в 1949 році в Брукліні вибухнув скандал, який призвів до 188 обвинувальних актів і 150 вироків поліціянтам і гравцям, які сприяли незаконним букмекерським операціям. Як з’ясувалося, поліціянти прослуховували телефони букмекерів — не для того, щоби проводити арешти, а для того, щоби переконатися, що вони отримують свою частку від 20 мільйонів доларів прибутку. Цей корупційний скандал у поліції Брукліну та Нью-Йорка в цілому мав широкий розголос, хоча так і не зачепив Вільяма О’Дуаєра. З усім тим, це сталося за його правління, і його репутація була підмочена. Більш детально про все це читайте на brooklyn-yes.com.
Призначення до Мексики
На початку серпня 1950 року, чутки про те, що мер Нью-Йорка Вільям О’Дуаєр збирається вийти на пенсію, стали таємницею Полішинеля. Усі знали, що президент Гаррі Трумен ось-ось має призначити його послом у Мексику, таким чином, відправивши його з Нью-Йорка, перш ніж цей чоловік повалить усю Демократичну партію. Реагуючи на це О’Дуаєр заспокоював себе тим, що не стається нічого страшного, але він займався самообманом.
Усього лише через вісім місяців після початку його другого терміну на посаді мера навколо нього, ніби прорвало греблю, чоловік не міг уже ні на що впливати, а тим більш, щось стримувати. Настав час пакувати речі. Це при тому, що його вважали безперечним фаворитом на висунення від Демократичної партії на посаду губернатора штату.
Але ця перспектива, ніби випарувалася 15 серпня, коли О’Дуаєр несподівано оголосив про свою відставку з посади мерії, яка мала набути чинності через два тижні. Усі задавалися одним єдиним питанням — чому? Про це саме запитали його журналісти на Пенсильванському вокзалі, коли він повернувся з Вашингтона з призначенням Трумена в кишені й не кліпнувши оком відповів, що на це питання має давати відповідь президент.
Він повідомив прискіпливим журналістам, що насправді повністю, остаточно й безповоротно залишає політику Нью-Йорка. Єдине питання, на яке у Вільяма О’Дуаєра не знайшлося, що відповісти, було питання про звіт Великого журі Брукліну, з якого стало відомо про те, що його численні гнівні звинувачення проти розслідування окружного прокурора Майлза Макдональда щодо рекету були безпідставними. На це питання Вільям О’Дуаєр відповів, що в нього немає більше коментарів.
Звільнення з посади
В останні дні на посаді він зробив усі необхідні й важливі справи. До прикладу, Вільям О’Дуаєр подбав про власну довічну пенсію та підвищив по службі, або збільшив зарплати для багатьох вірних друзів. До прикладу, його особистий водій, став заступником комісара поліції. На Комітеті з оцінки було досить запевнень О’Дуаєра, що це в беззаперечних інтересах міста.
А вже 31 серпня, Вільям О’Дуаєр, який на той час мав 60 років, попрощався з 30 тисячами ньюйоркців у парку міської ратуші. Він стояв перед містянами, як незамінний батько кожного міста, такий собі, блискучий хлопчина, народжений у графстві Мейо, який колись працював вантажником, кидаючи лопатою вугілля, потім став поліціянтом, адвокатом і магістратом. А пізніше зробив себе відомим на всю Америку окружним прокурором, який, не мигнувши оком, розгромив бруклінський рекет і, нарешті, був обраний мером усього Нью-Йорка та всіх його добрих людей, які тут проживали.
Він успадкував фінансово знедолене повоєнне місто у Фіорелло ЛаГуардія, 99 мера Нью-Йорка. Вільям О’Дуаєр побудував школи, лікарні та багато житла. Виступаючи перед натовпом, він зі сльозами на очах сказав присутнім, нагадаємо, що на церемонії було близько 30 тис. людей, що мери Нью-Йорка, іноді неминуче стикаються із суперечками та розбіжностями. А ще додав, що його досягнення житимуть у свідомості громадськості ще довго після того, як ці розбіжності будуть забуті. О’Дуаєр сподівався, що його пам’ятатимуть, як порядну людину й був готовий прийняти суд історії.
Потім 100-й мер міста Нью-Йорк піднявся на борт лайнера компанії 20th Century Limited до Каліфорнії, і його не стало.
Що насправді сталося
Daily News тоді написав із приводу цієї відставки, що багато людей, на їхню думку, вважатимуть, що в усій цій угоді було дуже мало відвертості. Тому що вся правда, полягала в тому, що навіть через дев’ять років старий запах усе ще витав навколо Вільяма О’Дуаєра. Як окружний прокурор Брукліну, він рішуче відмовлявся висувати звинувачення проти гангстера Альберта Анастасії. Відтак не було жодної задовільної відповіді на загадкову смерть у 1941 році свідка по справі вбивства, якого охороняла поліція.
Спеціальне велике журі 1945 року публічно засудило О’Дуаєра за грубу недбалість та неналежне управління. Хоча він відкинув цей звіт, як наклеп, адже тоді якраз був виборчий рік і все одно вдруге став мером, вигравши вибори. Але та давня неприємність знову повернулася до нього під час його переобрання на посаді мера 1949 року. Дехто вважав його людиною мафії в мерії, а важка виборча компанія залишила його виснаженим і знесиленим.
До слова, серед тих, хто вважав його роботу на посаді окружного прокурора округу Кінгс незадовільною, було, навіть кілька його власних помічників прокурора. Один із них, Майлз Макдональд, обіймав колишню посаду О’Дуаєра. Тим часом на Різдво 1949 року щойно переобраний мер зачарував місто, взявши за другу дружину гламурну 33-річну світську левицю Слоан Сімпсон, і молодята чкурнули у весільну подорож, яка стала новиною для всього світу.
Коли О’Дуаєр повернувся, він виявив, що газета the Brooklyn Eagle опублікувала статтю, яка пов’язувала поліціянтів управління Нью-Йорка з букмекерськими канторами міста, і що окружний прокурор Макдональд щойно розпочав найвибірковіше розслідування корупції в поліції із часів слухань у Сібері 20 років тому.
Велике журі присяжних у справі Макдональда всю весну стрімко обговорювало заголовки газет. Поліціянти один за одним з’являлися на допит, після чого швидко звільнялися з поліції. Деякі з поліціянтів, яких обвинувачували, були старими друзями Вільяма О’Дуаєра, який, зі свого боку, критикував розслідування за кожної нагоди.
Ба більше, здавалося, що колишній окружний прокурор наполегливо працює над тим, щоб зірвати його. Однак було, очевидно, що наступник О’Дуаєра насправді мав інформацію про багатьох не чистих на руку офіцерів, і що справи ось-ось вибухнуть. Посередник Демократичної партії, бос Ед Флінн, одразу ж вирушив до Білого дому. Саме він запропонував президенту Трумену «зіслати» Вільяма О’Дуаєра в Мехіко, вважаючи, що це буде саме те місце, що треба.
Мексиканський happy end
А вже через два тижні після того, як О’Дуаєр та його наречена покинули місто, стався інформаційний вибух. Вранці 15 вересня люди Майлза Макдональда заарештували бруклінського букмекера Гаррі Гросса та оголосили знищення грального бізнесу з річним прибутком 20 мільйонів доларів, який довго користувався підтримкою багатьох високопоставлених поліційних чиновників.
Гросс, своєю чергою, зізнався, що платив поліціянтам 1 мільйон доларів на рік. Сенсаційні викриття призвели до найвидовищніших потрясінь в історії поліції Нью-Йорка, привівши до міста комітет боротьби зі злочинністю сенатора Естеса Кефовера. Крім того, вони суттєво пожвавили місцеву політику, оскільки виконувач обов’язків мера Вінсент Імпеллітері швидко опинився в оточенні вимог викинути всю цю, як висловився один з опонентів, банду, яку той успадкував від мера-втікача.
Пригадуючи прощальну промову Вільяма О’Дуаєра перед поїздкою до Мексики, дехто пригадав, його патетичну заяву, що він готовий чекати суду історії. Як показали наступні події історія не забарилася, і її суду довго чекати не довелося. Вільям О’Дуаєр відчував небезпеку. Відтак він вчасно залишив виборчу кампанію. Навіть не дивлячись на те, що президент Гаррі Трумен майже запізнився, кидаючи йому те саме мексиканське рятівне коло.
Джерело: