Під час Другої світової війни Військово-морський флот Сполучених Штатів Америки створив відділення військово-морського резерву для залучення жінок на службу. Воно стало відоме як WAVES, абревіатура від Women Accepted for Volunteer Emergency Service. Приблизно 100 тис. жінок служили в WAVES протягом війни. Вони виконували різноманітну роботу, починаючи від конторської роботи та роботи на складах, до прогнозування погоди та навігації, чергувань у лікарні та інженерної роботи. Більш докладно про це читайте на brooklyn-yes.com.
Floyd Bennett Field
Коли він відкрився в 1931 році, Floyd Bennett Field не був військовим аеропортом. У 1930-х роках цей аеродром Брукліну використовували комерційні пілоти, у тому числі відомі авіатори. Кілька жінок-першопрохідниць, таких, як Лора Х. Інґоллс і Жаклін Кокран, встановлювали авіаційні рекорди, стартуючи з його злітно-посадкових смуг. Військово-морські сили США придбали аеродром у червні 1941 року, за шість місяців до того, як США вступило в Другу світову війну в грудні того ж року. А вже незабаром військово-морська авіабаза Floyd Bennett Field стала найбільш завантаженою в Сполучених Штатах.
З початком війни велика кількість бруклінських чоловіків, відправились на фронт, що призвело до нестачі робочих рук на підприємствах, які виробляли військове обладнання для Збройних сил Сполучених Штатів та компаній, з якими вони співпрацювали. Щоб виправити ситуацію підприємства почали наймати жінок на ті посади, які раніше були доступні лише чоловікам. Серед таких посад були фабричні робітники, інженери, диспетчери повітряного руху та льотчики-випробувачі. Не оминула ця доля і відому бруклінську військово-морську авіабазу Floyd Bennett Field.
Слід зауважити, що бруклінські жінки гідно відповіли на цей виклик. Патріотично налаштовані, прагнучи незалежності, пригод і гарної винагороди за свою роботу жінки різного віку, раси та рівня освіти йшли працювати на підприємства пов’язані з війною, у тому числі й на Floyd Bennett Field. Ба більше, однозначно можна стверджувати, що саме їхній внесок суттєво допоміг союзникам перемогти, як на Атлантичному, так і на Тихоокеанському фронтах війни.
У ті важкі часи жінки брали посильну участь у Другій світовій війні на місцях по всій країні, у тому числі й у Брукліні. До прикладу, на військово-морській авіаційній базі Floyd Bennett Field служили сотні жінок. Багато з них були частиною Військово-морського резерву Сполучених Штатів, більш відомого як WAVES.
Спогади Джозефіни С. Таннер
Після війни жінки згадували ці дні, як не легке випробовування, що випало на їхню долю. Але мало хто говорив, що це були не щасливі часи. Джозефіна Таннер пригадує, як вона навчалася, перед тим, як потрапити працювати на військово-морську авіаційну базу Floyd Bennett Field.
Жінка говорить, що доводилося прокидатися о 4:00 ранку. Після чого був ситний сніданок, який складався з м’яса та картоплі. Потім маршували, та тренувалися, вправляючись, так само як і чоловіки, лазячи по мотузках, долаючи смугу перешкод. Пізніше, коли інструктори зрозуміли, що перед ними жінки, створіння які на завжди відрізняються фізичною силою, статурою та витривалістю, вправи були відповідно змінені.
Протягом цього періоду кандидаток на різні посади оцінювали щодо здібностей, стабільності та фізичної витривалості, щоб визначити, де кожна з них могли б найкраще служити. Кандидатки проходили тести IQ, тести на спритність і здібності.
Джозефіна Таннер розповідала, що була однією з перших жінок, які увійшли до жіночого резерву WAVES ВМС США. Її група була першою, яка пройшла базову підготовку. Після того, як до них доєдналися ще кілка груп, ВМС США перевели їх навчальний табір до коледжу Гантера в Нью-Йорку. Джозефіна пишається тим, що була однією з перших, хто навчався в таких умовах і закладав початок для всіх жінок Брукліну.
У Floyd Bennett жінку призначили до підрозділу введення в експлуатацію літаків. Цей підрозділ займався прийманням, оснащенням і перевіркою військово-морських літаків, що надходили із заводів Grumman та інших підприємств зі Сходу Сполучених Штатів. Після проходження перевірки та підтвердження капітанами літаків, однією з яких була Джозефіна Таннер, літак переправляли на Західне узбережжя, де він брався на озброєння, як бойова одиниця. До кінця війни її підрозділом було безпечно доставлено понад 40 000 літаків.
Жіноча дружба під час війни
Однією з переваг бути капітаном літака було отримання, так званих, «льотних обкладинок», які дозволяли літати з пілотом на одному з обслуговуваних літаків у певний час. Під час служби у Floyd Bennett жінку перевели до відділу монтажу та ремонту. Цей відділ відповідав за належну збірку та підтримку кожного літака в задовільному льотному стані, а також за регулярний капітальний ремонт двигунів. Саме в цьому відділі Джозефіна стала капітаном літака в екіпажі з трьох чоловіків. Саме її підпис дозволяв переправляти вже обслужений літак на Західне узбережжя.
Джозефіна Таннер говорить, що в неї залишилися лише теплі спогади про роки, які вона провела, як жінка резерву. Містяни були добрі та з розумінням ставились до них. Це було дуже приємно, особливо враховуючи, що Різдво 1942 року було першим, яке вона відзначала не вдома.
Ще одним важливим побічним результатом військової служби, вважає Джозефіна, була поява справжніх подруг. Протягом військової кар’єри на Floyd Bennett Field у неї з’явилося багато друзів, які до нині є частиною життя жінки. 4 січня 1946 року Джозефіна Таннер була з почестями звільнена з флоту у званні помічника авіаційного машиніста 2 класу.
Історія Френ Боггс Меткалф
Не менш зворушлива й патріотично забарвлена історія бруклінки Френ Меткалф. У 1944 році дівчині виповнилось 20 років. У свій 20-й день народження, вона сіла на трамвай, поїхала в центр міста і прийняла присягу, як військовослужбовець ВМС WAVES. Так Френ доєдналася до військово-морського резерву.
Після цього Френ прибула на військово-морську авіаційну базу Floyd Bennett Field. Таких молодих дівчат, як Френ тут було вдосталь, їх розмістили в жіночій кімнаті, по 50 жінок у кожній, з чотирма ліжками в кабінці, на які була поділена велика кімната — два верхні, два нижні. Тут була шафа для одягу. Життя в такій казармі нагадувало життя в гуртожитку, з душем спільного типу, без штор чи, хоча б якоїсь приватності, з довгими рядами раковин, унітазів і дзеркал, що прилягали до душової кімнати.
Френ Меткалф пригадує, що якихось непорозумінь чи конфліктів між мешканками казарми практично не було, усі жили вельми дружно. У WAVES могли вступати, навіть одружені жінки, головне, щоб у кандидатки не було дітей або, щоб вона не була вагітна. Френ пригадує випадок, коли одну із жінок виписали, коли з’ясувалося, що вона чекає дитину.
Френ Меткалф розповідала пізніше, що в ті часи жінкам не дозволялося покидати базу Floyd Bennett в штанах. Обов’язковою була парадна форма. Проти штанів та джинсів ніхто з командування не заперечував, але правильним одягом вони були лише на базі. Жінка добре пам’ятає власні джинси-кльош, які були дуже зручними для роботи.
Френ розповідає, що коли її призначили в один з екіпажів літака, то вона обслуговувала літаки F4U, F4F і PBY. Юна пані носила багато інструментів, мила реквізит, міняла масляні фільтри, розстібувала капот і витирала пил із кабіни. Нині Френ Меткалф кілька разів на рік усе ще зустрічається зі своєю колишньою напарницею Емі Фостер Фелюк, підтримуючи стару подругу, яка з’явилася у неї на базі Floyd Bennett Field.
Джерела: