Коли Сполучені Штати вступили в Другу світову війну в 1941 році, Англія вже зазнавала поразки від об’єднаних сил Німеччини та Італії, адже її панування на морях загрожувало німецьким підводним човнам, які бродили Атлантикою. На суші нацисти завоювали Францію і готувалися вдертися на Британські острови. Вступ Сполучених Штатів докорінно змінив хід війни. Про вклад у перемогу в Другій світовій війні Бруклінської корабельні читайте на brooklyn-yes.com.
Початок Другої світової війни
Німецькі збройні сили захопили Австрію на початку 1938 року, безпосередньо перед капітуляцією Чехословаччини. Нацисти захопили Польщу восени 1939 року, а Нідерланди — навесні 1940 року.
Народ Сполучених Штатів, який страждав від тривалої економічної депресії, мало цікавився далекою війною, поки його не пробудив крах Франції. Уряд США, стурбований власними проблемами безробіття та заворушень, також ігнорував нацистське захоплення влади, поки Сполучені Штати не визнали зловісну загрозу для Англії.
3 вересня 1939 року Англія, побоюючись вторгнення, оголосила війну Німеччині. Впевнена в перевазі свого флоту, в силі та чисельності, Англія хотіла захистити морські шляхи та зробити все, щоб тримати їх відкритими. Адже цими шляхами надходило все, що було потрібно для війни. Ця тактика мала успіх доки німецькі підводні човни не прибули у великій кількості та не почали топити торгові кораблі. Так почалася битва за Атлантику. Хоча багато американських кораблів було потоплено, битва за Атлантику мала суттєвий вплив на результат війни. Підводні човни відійшли від знайомих судноплавних шляхів і увійшли в територіальні води США. Лежачи під водою біля берега, вони могли зосередитися на конвоях, що виходили в море, навантажені військовим обладнанням і продовольством для союзників. Уже скоро затонулі кораблі всіяли узбережжя США від Нью-Йорка до Флориди.
Бруклінської військово-морська корабельня
Тим часом Сполучені Штати, на той час не готові до війни, швидко розпочали призов і відновили свій флот. Робітники та військовослужбовці Бруклінської військово-морської корабельні, під час Другої світової війни багато чим пожертвували, щоби прискорити перемогу.
В 1939 році, легкий крейсер «Helena» (CL-50) і лінкор «North Carolina» (BB-55) ще будували. Сухі доки були заповнені есмінцями, які потребували капітального ремонту та модернізації, а Рада з питань праці була переповнена претендентами — включно з малярами, клерками, музикантами, перукарями та іншими ремісниками. Усі шукали роботу, яку не можна було знайти де інде. Причому, більшість із них були найняті та навчені для виконання конкретних завдань.
У 1940 році почали поширюватися чутки про війну, тому охорону у дворі корабельні посилили. Морські піхотинці з’явилися на вершинах багатьох будівель, а зенітні гармати спрямували вгору. На дошках оголошень по всьому подвір’ю висіли таблички з написом «Loose Lips Sink Ships» і робітників попереджали, щоб вони не розповідали про те, що вони тут роблять і що тут відбувається.
Коли лінкор «Північна Кароліна» був зданий в експлуатацію в 1941 році, кілька наглядачів, залишили Норфолк, штат Вірджинія, на його борту для його першої перевірки. Вони не були на війні, але капітан вжив запобіжних заходів, проводячи більшість випробувань у водах Карибського моря.
27 червня 1940 року було закладено кіль для одного з найбільших у світі лінійних кораблів «Айова» (BB-61). Тоді громадськість, усвідомлюючи, що війна неминуча, з раннього ранку почала шикуватися в чергу біля Управління праці, шукаючи роботу. Корабельня працювала в три зміни й навіть у вихідні. 22 лютого 1943 року 48 тонна «Айова» була введена в експлуатацію і на початку 1944 року попрямувала до Тихого океани дати бій японцям.
Будівництво лінкора «Міссурі» (BB-63) почалося 6 січня 1941 року. Його спустили на воду через три роки, 29 січня 1944 року. Такі церемонії відвідувала велика кількість людей, так було й цього разу. Але це не все, під час будівництва цих важковаговиків було завершено кілька авіаносців і безліч інших менших суден.
Робота та відпочинок на Navy Yard
Тим часом підводні човни продовжували атакувати кораблі США, коли вони відходили до чужих берегів. Військові кораблі, що захищали конвої, добряче працювали, багато з них затонули, або були серйозно пошкоджені. Але якщо судно вдавалося врятувати, його доставляли на ремонт у Бруклінську військово-морську корабельню. Вона була найбільшою корабельнею у світі на той час і на піку війни тут працювало 75 000 чоловіків і жінок. Сім сухих доків, два будівельні шляхи та пірси корабельні були постійно задіяні.
Тим часом сотні військовослужбовців бродили вулицями Брукліну, чекаючи, поки їхні кораблі відремонтують. Ремонт міг тривати тижні або, навіть, місяці, залежно від ступеня пошкодження. Втомлені та нудьгуючі, деякі сідали на метро до Нью-Йорка, щоб розважитися в USO. Інші отримували безплатні квитки в кіно на Таймс-сквер. Ще інші відвідували веселі будиночки на Сенд-стріт, біля головних воріт Navy Yard.
Для розваги робітників і військовослужбовців в обідню пору був організований оркестр. Цей оркестр складався з дворових робітників, більшість із яких грали у великих оркестрах Нью-Йорка. Після важкого робочого дня вони репетирували програму наступного дня. Їхні виступи на Волл-стріт і перед старим театром Paramount завжди збирали багато людей.
Поки тривала війна, був побудований навчальний танк для водолазів. Він мав глибину 15 футів і був розроблений, щоб навчати водолазів працювати на глибині в 150 футів. Ілюмінатори дозволяли інструктору контролювати прогрес дайверів. У той час, як лейтенант військово-морського флоту керував підготовкою водолазів, інший спеціаліст навчав їх зварювання та різання.
Команда водолазів
Коли водолаз завершував курс навчання в резервуарі, він переходив на водолазну баржу. Тут навчали працювати у відкритій воді. У цьому відкритому каламутному просторі він був відданий на милість стихії, річкової течії та сміття. А коли він опускався на дно річки його очікував ще один сюрприз — водолаз міг безнадійно загрузнути в густому, схожому на клей мулі. До того ж занурюючись у густий бруд на дні видимість падала до нуля. Не маючи змоги рухатися, водолази втрачали будь-яке відчуття напрямку, їх охоплювала паніка і вони просили, щоб їх витягли.
У таких умовах навчались і працювали водолази на Бруклінській корабельні. Ця робота тривала вдень і вночі відповідно до дат конвоювання. Коли підводний ремонт не був потрібен, водолази поверталися до виробництва.
Слід зауважити, що робота, яку виконували водолази, була майже взірцевою. Лише одного разу стався майже смертельний випадок. Водолазу, який працював на лінкорі «Арканзас» (BB-33), знадобилася перерва, і під час підйому він підійшов під баржу. Потім заплутався у своєму шлангу та рятувальній мотузці. Його повітряний клапан випадково вимкнувся і він не зміг його знову увімкнути. У підсумку водолаз не міг поворухнути рукою, він майже задихнувся, але його таки дістали й врятували.
Військово-морська корабельня Брукліну побудувала 18 військових кораблів, у тому числі три лінкори, п’ять авіаносців, два крейсери та численні танкодесантні кораблі. Загальна кількість відремонтованих кораблів сягала сотень.