Джек Ле Вайн, ветеран Другої світової війни живе в South Slope, що в Брукліні. Ветеран став відомим, коли йому виповнилось 96 років. Саме тоді його сусіди зробили дідусеві оригінальний подарунок на День ветеранів. Як сказав сам винуватець урочистості, таких подарунків йому ще ніхто не робив. Відтак той День ветеранів він не забуде ніколи. Більш докладно читайте на brooklyn-yes.com.
День ветерана
Ле Вайн — 96-річний ветеран Другої світової війни, який усе життя прожив в одному кварталі. Його сусідка Елізабет Доулінг вважає не справедливим, що коли ветеринари повертаються додому, про них часто забувають і ігнорують, тим більше через багато років після закінчення війни. Тому жінка захотіла якимось чином подякувати Ле Вайну, підняти йому настрій у цей день і довести, що про людей, які рятували людство і Сполучені Штати від нацистської чуми пам’ятають і дбають.
Дотримуючись свого ж плану, Елізабет опублікувала повідомлення про Ле Вайна на дошці оголошень спільноти та попросила інших мешканців району, та й боро взагалі, залишити йому невеличкий знак вдячності. Сусіди досить жваво зреагували на прохання жінки. Люди, яких Ле Вайн ніколи раніше не знав, не помічав і не зустрічав, почали приносити йому листівки, листи, квіти в горщиках та інші подарунки.
До прикладу, один із конвертів був підписаний — «Джеку Герою», а в іншому був малюнок солдата Другої світової. Джек Ле Вайн, капітан у відставці пожежної служби Нью-Йорка, почав зустрічати сусідів, коли виносив сміття і просто виходив на подвір’я. Він був приємно вражений. А відвідувачі, віднедавна його шанувальники продовжували приходити ще й наступного дня.
Подарунки, які вони приносили були не значні й не коштовні. Хтось приніс домашню випічку, хтось листівки, хтось квіти. Джек був приємно здивований і вражений. Зазвичай у цей день він нічого такого не робить і не планує. Чоловік, розповів, що навряд чи хтось із його підрозділу залишився в живих, минуло вже дуже багато часу. Але побачивши, скільки людей знайшли час, щоб написати листівку, купити подарунки та приготувати для нього частування, він був дуже зворушений.
І це не дивно, адже не кожен день парад перемоги приходить до тебе додому. А для 96-річного ветерана сталося саме так. Це було тим більш приємно для героя війни, тому що того року він не брав участь у великому параді до Дня ветеранів на П’ятій авеню на Мангеттені й не відвідував невелику службу біля Бруклінського військового меморіалу.
Джек Ле Вайн мав намір провести той день у тому самому бруклінському кварталі, в якому народився, у двоповерховому цегляному будинку з американським прапором на фасаді та трьома фотографіями у вікні будинку, на яких зображено авіаносець, вантажний корабель та привабливого молодого чоловіка у військово-морській формі.
На щось ще ветеран цього дня не сподівався. А тим більше не сподівався він на таку виняткову компанію бруклінців, які виявили йому стільки поваги. Тогорічне свято однозначно можна назвати сюрпризом. А почалося все з ось такого повідомлення на дошці оголошень місцевої спільноти:
«Ветеран Другої світової війни живе на 18-й вулиці. Йому 96 років, він живе один і, можливо, більше не зустріне День ветеранів», — написала Елізабет Доулінг за день до свята, а потім додала: «Будь ласка, подумайте про те, щоб залишити маленький знак вдячності».
Привітайте ветерана
Нині герої тієї війни, ті хто не задумуючись пішов на війну, солдати й матроси покоління пана Ле Вайна, якось швидко й не помітно зникають. За даними Національного музею Другої світової війни, майже 99% із 16 мільйонів американців, які брали участь у війні, загинули, чи померли після війни від старості. У Нью-Йорку станом на 2021 рік залишилося менше ніж 5000 ветеранів Другої світової війни.
Тому те, що зробили бруклінці, які мешкають в South Slope, або неподалік дорогого варте. Ось до нього підходить чоловік, який живе в цьому кварталі, зі своїми двома дітьми й передає містеру Ле Вайну товсту стопку карток, зроблену дітьми та їхніми однокласниками. Чоловіка звуть Кріс Полоні, він запевнив Джека, що той читатиме ці картки днями.
Коли наступного дня вранці містер Ле Вайн виглянув за ворота, то помітив амариліс у горщику та прив’язану до нього картку із зображенням солдата в камуфляжі. «Дякую вам за боротьбу за нашу країну. Від Ебігейл, 7 років», було написано на картці. На ґанку біля сітчастих дверей лежали ще два листи. Містер Ле Вайн, худорлявий чоловік, який має 96 років, нахилився і підняв їх, прочитав і посміхнувся.
Потім він помічає рух за вікном, виходить. Хтось залишає ще одну картку — це жінка. Біля листівки стоїть мініатюрне кипарисове дерево. Ще одна листівка та перев’язана мотузкою коробка для випічки, у якій знаходиться банановий хліб. Джек здогадується, що це справа рук сусіда.
Служба у військово-морському флоті
Джек Ле Вайн, один із семи дітей, приєднався до військово-морського флоту за кілька тижнів до свого 18-річчя. Чому саме флот, та все доволі просто — перед тим до лав армії США був призваний його старший брат. Коли той прийшов додому з початкового вишколу, то був дуже сердитий, адже, за словами брата в армії вчать, лише повзати навколішки в калюжах, тому він з’явився вдома весь у багнюці.
Джек вирішив, що треба йти на флот, адже там за його сподіваннями, мало бути чистіше життя. У підсумку юнак прослужив два роки на Тихому океані на USS Lesuth, потім був помічником машиніста першого класу на USS Gilbert Islands, авіаносці, який відправляв пілотів-винищувачів атакувати японські позиції на Окінаві та островах Сакасіма. Джек Ле Вайн працював у машинному відділенні океанського авіаносія.
Молодий матрос Джек Ле Вайн ніс службу на своєму бойовому посту, відповідаючи та контролюючи швидкість човна.
Після війни була робота в пожежній службі Нью-Йорка. Про це свідчить його світлина, яка знаходиться на верхній частині шафи для посуду в охайній їдальні будинку. На ній Джек зображений у часи, коли він був на посаді капітана пожежників, де він прослужив 20 років, починаючи з 1957 року. Поряд фотографія жінки, у якої посміхаються очі — це фото його дружини Джоан.
Джек розповідає, що вона померла від хвороби Альцгеймера, й, додає, що він піклувався про неї шість-сім років. Кілька років потому до нього завітали місцеві дітлахи, для яких він влаштував у своїй вітальні урок історії, на якому мова йшла про Другу світову війну. Стільці, на яких ці дітлахи сиділи, так і стоять рядком попід стіною. Тут же акуратно висить жилет із медалями, одягнений Джеком спеціально для малечі.
До слова Елізабет Доулінг, яка опублікувала повідомлення про ветерана, сказала, що пан Ле Вайн став її другом відтоді, як вона переїхала в цей квартал приблизно дев’ять років тому. А цього дня черга охочих привітати ветерана не ставала меншою.
Без вас, не було б нас
Ось знову почувся шелест. Містер Ле Вайн підійшов до дверей і зупинився — надворі були мати на роликових ковзанах і 8-річні близнюки на самокатах. Дівчина зробила прапор із рожевого, білого та бірюзового тонкого паперу, прикріпила його до паперового рушника та повісила на стовпі воріт.
Маму звуть Аріель Кларк вона прийшла, щоби подякувати ветерану. Аріель говорить, що її дідусь був в Аушвіці. А її батько народився в таборі для переміщених осіб, тому жінка, певна, що без таких героїв, як Джек Ле Вайн ні вона сама, ні її діти не народилися б. Після цих слів Аріель заплакала.
Джерела: