Джеремія Джонсон був бруклінським фермером, політиком і письменником. Крім того, він мав військове звання генерала, бравши участь у війні за Незалежність Америки у 1812 році. З 1796 до 1816 року він був піклувальником міста Бруклін, з 1800 до 1840 — наглядачем міста, а з 1837 до 1839 року Джеремія Джонсон став мером Брукліну. Докладніше про життя третього мера Брукліну читайте на brooklyn-yes.com.
Походження майбутнього генерала
Джонсон мав нідерландське походження, його предки були одними з перших поселенців Лонг-Айленда. Батько Джереміас Ромсен, син Ллема Янсуна, народився 10 вересня 1675 року і був тим пращуром генерала Джонсона, який переїхав на новий континент. Він придбав ферму VVallabout, де і народився генерал. Ферма належала сім’ї Ромсен багато років. Але Джеремія Ромсен, який хоч і був одружений з Джейн, дочкою Мартіна Р. Шенка, помер без нащадків 4 вересня 1777 року у віці 63 років, а потому залишив сімейний маєток Барнету Джонсону, батьку майбутнього генерала.
Після свого народження Джеремія Джонсон завжди жив на одній фермі й після насиченого подіями життя у 87 років помер саме в цьому маєтку, який належав і культивувався його предками. Маючи неабиякі зв’язки, він рано пов’язав своє життя з державними справами й був активним, енергійним і постійним державним службовцем аж до самої своєї смерті. Він народився в 1766 році, а в 1796 році став піклувальником міста Бруклін і обіймав це місце до 1816.
У 1800 році його обрали наглядачем міста. Джеремія Джонсон продовжував обіймати цю посаду впродовж сорока років, дуже довго бувши головою правління. Це були часи примітивної простоти, коли люди обіймали посади як розпорядники громадськості й мали дуже суворі уявлення про обов’язки громадських організацій. Наглядачами в Брукліні були здебільшого заможні люди, які, маючи нагоду та довіру громадськості, утримувалися на посаді рік за роком і обговорювали державні справи, наче це було дуже важливо для громади й за що вони відповідали. Ті хто відвідував засідання Наглядової ради добре пам’ятали, що бачили генерала Джонсона який головує з довгою люлькою в роті, а інші члени сиділи навколо столу, палячи свої люльки та наповнюючи кімнату тютюновими запахами.
Обрання мером Брукліну
У 1803 році генерала Джонсона було обрано до Законодавчого органу, він повернувся й наступного року, служачи зі своєю звичною відданістю, педантично й незмінно відповідаючи поглядам своїх виборців на державному рівні. Коли почалася війна, він брав активну участь у зборі військ і, захоплюючись воєнним життям, незабаром зайняв помітне становище серед військових. В той час він був бригадним генералом і коли ополчення призвали на чинну службу, він, згідно зі своєю військовою посадою й обов’язками, пильно стежив за всім, що відбувалося та командував фортом Грін під час військових операцій у цьому кварталі.
В той час Джонсон залишився поза межами Брукліну і, звісно, не брав участі в його громадських справах. В 1835 році, коли було отримано міську карту, межі міста було розширено, щоб включити восьмий і дев’ятий райони, бо в них знаходилась резиденція генерала. А у щасливому для нього 1837 році, генерала Джонсона було обрано мером міста Бруклін і він пропрацював до 1838 року. Він був дуже вірним державним службовцем і ніколи не нехтував жодним зі своїх обов’язків, які він їх усвідомлював. Управлінню державними справами на засіданнях ніколи не бракувало пунктуальності.
Останні посади
Все завжди відбувалось чітко за графіком. У ті дні збори припадали на третю годину і точно до цього часу генерал знаходився на своєму робочому місці. Він наказував викликати депутатів, якщо був кворум, обговорення продовжувалось, якщо ні, Рада відкладалася до наступного засідання. До слова, цей факт пояснює позу, яку Джонсон займає на своєму портреті, який зараз висить у губернаторській кімнаті міської ратуші. Там генерал Джеремія Джонсон сидить з військовою виправкою, як справжній солдат, тримаючи в одній руці годинник, стрілка якого досягла години зустрічі. У 1840 році генерал Джонсон був знову обраний до Асамблеї та переобраний у 1841.
Відомо, що це була остання публічна посада, яку він обіймав, за винятком того, що він був обраний президентом “St. NichoIas Society” у 1848 році. Не дивлячись на свій похилий вік, він завжди залишався дуже пунктуальним, стосовно своєї присутності на зборах цього товариства. Ця його поважність збережеться до кінця його життя та запам’ятається всім членам товариства. Генерал Джонсон — був непоганою людиною. Він віддавав себе повністю, до останньої краплі, будь-чому, за що брався. Це була його стійкість, вірність своїм ідеалам та неймовірна сила волі, якою він володів. Все це робило Джеремію Джонсона великою людиною в очах підлеглих, хоча якихось особливих хистів та здібностей він не мав.
Він був поміркованим і чесним як громадянин, вірним і стійким, як християнин. Він був ненав’язливим, але впевненим у собі й у тому, що він робив. Місто Бруклін, де він був мером і впливав на його життя, завжди ставилось до генерала Джеремії Джонсона з повагою, шаною та любов’ю.