Битва за Бруклін вважається однією з найбільших битв у війні за Незалежність США. Континентальними військами командував Джорж Вашингтон, британців вів до бою Вільям Хоу. Розташування сил була не на користь американців, проти 10 тисяч їхніх вояків, англійці виставили у два рази більше. Про хід цієї значущої битви за Незалежність Сполучених Штатів Америки читайте на brooklyn-yes.
Розклад перед боєм
Нью-Йорк відігравав ключову роль під час Американської революції, особливо на її початку. Його центральне положення в американських колоніях і його порт зробили місто життєво важливим для торгівлі та стратегічно важливим, з огляду на його розташування. Змусивши британців покинути Бостон, втікши до Нової Шотландії, у перші місяці 1776 року, генерал Джордж Вашингтон точно припустив, що наступною ціллю червоних мундирів стане Нью-Йорк. У квітні та травні Вашингтон перекинув свою Континентальну армію до міста, сподіваючись, як мінімум серйозно збити наступальну хвилю британських загарбників.
Не дивлячись на те, що британські військові кораблі мали грандіозний потенціал, домінуючи над річковими водними артеріями, які прорізали Нью-Йорк, роблячи американську оборону не ефективною, Вашингтон прагнув вести бій. Він сподівався завдати певної шкоди англійцям, перш ніж залишить свої позиції. У підсумку так воно і вийшло. Вчасний відступ врятував Континентальну армію від знищення в Брукліні, але невдача Вашингтона залишила Нью-Йорк у британській окупації до кінця війни.
Самовідданий подвиг мерилендців
Битва за Бруклін розпочалася 27 серпня 1776 року. Американці стояли двома лініями. Перша лінія це висота Гуань на південь, друга лінія Бруклінські висоти далі на північ. Бої за висоту Гуань точаться весь ранок. Британці просочуються через Ямайський перевал і прориваються через кілька інших американських позицій, зрештою встановивши контроль над хребтом. Найкривавіші бої відбуваються біля Бойового перевалу, де гессенські найманці б’ються з патріотами в рукопашну.
Коли американці починають відступати до Бруклінських висот, вони ледь не потраплять в оточення. Розуміючи жахливе становище, американський генерал Вільям Олександр, лорд Стірлінг, очолив підрозділ із 400 солдатів штату Мериленд, які дали бій 2000 британських піхотинців під командуванням генерала Чарльза Корнуолліса. Сили були явно не рівні, та мерилендці відступили, перегрупувалися і знову атакували. Цього разу, зрештою, їхні втрати стали надто великими, щоб продовжувати, і Стірлінгу довелося здатися. Пізніше генерал Корнуолліс розповідав, що лорд Стірлінг «бився як вовк». У підсумку понад 250 мешканців Мериленду гинуть у відчайдушній боротьбі з британськими легіонами, але решті армії вдається відступити.
Збереження армії
Американська армія опиняється в оточені Бруклінських висот, а за ними Іст-Ривер. Англійський генерал Вільям Хоу наказує військам закріпитись і готуватися до облоги армії Джорджа Вашингтона.
Проте Вашингтон вирішує уникнути облоги й, як результат, остаточної капітуляції. Вночі він координує відступ та переправляється з військом через річку, не втративши жодного солдатського життя. Коли британці потрапляють на позиції супротивника, то знаходять їх порожніми.
Всупереч своїй тактичній поразці, Вашингтон отримує стратегічну перевагу, зберігаючи свою армію недоторканою. Але багато континентальних солдатів ув’язнені на британських кораблях-тюрмах у гавані Нью-Йорка, де вони утримуються в жахливих умовах. Нью-Йорк втрачено, і британці утримують його до кінця війни. Коли Сполучені Штати, нарешті, відновлюють контроль над містом у 1783 році, новоспечений уряд не гає часу й одразу починає зміцнювати гавані Нью-Йорка.