Село Брейкелен було засноване в 1646 році нідерландцями. Протягом наступних кількох століть це маленьке село на березі річки виросло до четвертого за величиною міста в країні. Місто Бруклін було зареєстровано в 1836 році й протягом років тут працювало багато мерів. До 1839 року мери призначалися Загальною радою і служили лише рік. За потреби їх можна було перепризначити. У 1854 році посада мера в Брукліні стала виборною з дворічним терміном. Так було, поки Бруклін не став частиною Великого міста Нью-Йорк у 1898 році. Далі мова піде про одного з таких призначених мерів Брукліну, якого мешканці боро вважають людиною з великої літери. Не стільки тому, що він був на посаді, коли відбувалися буремні події, скільки тому, що він був чесною людиною та мав бажання допомогти ближнім. Історію мера міста Бруклін Френсіса Б. Страйкера читайте на brooklyn-yes.com.
Нідерландське походження
Френсіс Б. Страйкер не належав до еліти Брукліну. Він не був багатим купцем чи нащадком однієї з провідних родин міста. Френсіс народився в 1811 році, коли Бруклін був ще селом, де проживало менш як 5000 осіб. Він мав нідерландське походження, але його батько не належав до успішних великих фермерів, чиї імена тепер з’являються на вуличних вивісках боро. Бердетт Страйкер був м’ясником, який мав кіоск на початку Джеймс-стріт. Після розпочатого будівництва Бруклінського мосту, ділянку на якому стояв кіоск віддали для створення підходу до мосту.
Молодий Френсіс здобув освіту в місцевих школах і здобув найвищий ступінь освіти в Еразмус-Холлі у Флетбуші. Коли йому було чотирнадцять, він пішов учнем до теслі, який мав своє підприємство на Поплар-стріт, між вулицями Генрі та Гікс. Юнак закінчив учнівство й був підмайстром-теслею до 1836 року, маючи власну крамницю на Кранберрі-стріт, 96. Попри те, що його батько був демократом, юний Френсіс став вігом, і в 1838 році партія висунула його на посаду одного з трьох збирачів податків у новоутвореному місті Бруклін. Громада обрала Френсіса Б. Страйкера.
Нові обов’язки не позбавили хлопця його столярної справи, але в 1840 році він був обраний шерифом округу Кінгс. Оскільки він працював шерифом протягом трьох років, цього разу йому довелося залишити теслярство. Але після закінчення терміну шерифства, Френсіс повернувся до своєї справи, заробляючи близько 1,50 доларів на день. Та однопартійці вирішили, що молодому чоловіку треба рухатись далі й висунули його на посаду мера в 1846 році. Тоді Френсіс Страйкер вміло випередив чинного мера від Демократичної партії Томаса К. Талмеджа більш ніж на одну тисячу голосів. На наступних виборах він ще раз переміг опозицію, знову ставши мером в 1848 році. На той час населення Брукліну налічувало понад 75 000 осіб і швидко зростало.
Перший великий парк міста
Саме за каденції Страйкера був відкритий для публіки Форт-Грін-Парк, який тоді називався Вашингтон-Парк. Це був перший великий парк міста, де містилися останки американських військовополонених, які загинули на британських кораблях-тюрмах у Валлабаут-Бей, під час війни за Незалежність. Але своє справжнє лідерство та справжній гуманітарний дух Френсіс Страйкер продемонстрував під час другого терміну в 1848 році.
Тієї зими розпочалась епідемія холери на Гудзон-авеню, поблизу Тілларі-стріт. Тоді холеру привезли хворі ірландські іммігранти, які висадилися і оселилися там. Наступні два роки холера спустошувала Перший, Другий, П’ятий і Шостий округи. Мер Страйкер узяв із собою Стеата Доусона, одного зі своїх маршалів і всупереч усім порадам лікарів прийшов до постраждалих у палати, піклуючись про них. У ті часи рада олдерменів і мер технічно відповідали за охорону здоров’я, але насправді від них не вимагалося робити щось суттєве в цій якості. Вони займалися менш небезпечними чи брудними питаннями охорони здоров’я. Страйкер призначив себе де-факто комісаром охорони здоров’я і вийшов до людей. Він використовував власні гроші, щоб купувати припаси та ліки. Щодня виїжджав, відвідував хворих і робив усе, що міг.
Мер замість поліції
Ще один момент: коли Страйкер був мером у Брукліні не було поліції. Рада олдерменів призначала міських маршалів, які виконували функції поліції. Мер Страйкер узяв собі за обов’язок розглядати справи зі своїми маршалами щонеділі, зустрічаючись в офісі мера на розі Кренберрі та Генрі-стріт. Таким чином мер зацікавився однією справою, згідно з якою чоловіка засудили до повішення за подвійне вбивство двох чоловіків. Захист стверджував, що це була самооборона і Страйкер зробив усе можливе, щоб губернатор помилував його. Він не досяг успіху, але домігся заміни вироку на в’язницю і через тридцять років зміг домогтися помилування.
У 1849 році він був висунутий вігами на посаду секретаря графства й бувши дуже популярним на той час, Страйкер легко переміг. Його термін тривав три роки і протягом цього часу він використовував свою популярність у ділових стосунках і незабаром значно покращив свою впливовість.
Наприкінці його терміну Республіканська партія тільки починала свою діяльність і багато вігів приєднувалися до нової організації, серед них і Страйкер. Він був першим кандидатом від республіканців на посаду мера Брукліну в 1856 році, але програв демократу Семюелю С. Пауелу. Після цього Френсіс Страйкер повернувся до цивільного життя, перш ніж його призначили начальником відділу каналізації, він займав цю посаду до 1875 року.
Того року Френсіс Страйкер уперше в житті залишився без роботи. Він ніколи не був одружений і не мав іншої родини, окрім брата Бердетта Страйкера. За ці роки він заробив значні статки, але надав багато безнадійних позик друзям і знайомим, які потребували допомоги, і був поручителем за позиками людям, які їх так і не виплатили.
Більшу частину часу він проводив в офісах аукціонного дому Коула на Фултон-стріт, де щодня виставляли на аукціон майно та товари. Там він утримував письмовий стіл, складав заповіти та інші юридичні документи для клієнтів, виступав як нотаріус, це було його єдине джерело доходу. Попри те, що він не був професійним юристом, відомо, що жоден із його документів ніколи не був скасований у судах.
Чесна та проста людина
Безпосередньо перед смертю Френсіс Страйкер розповів «Brooklyn Eagle» історію про поховання чоловіка, який помер від віспи. У чоловіка не було ні друзів, ні родини й ніхто не хотів заходити в його будинок, щоб забрати тіло. Страйкер і його друг прийшли, забрали тіло й організували катафалк і похорон на ділянці кладовища, за яку він і заплатив. Вони були єдиними плакальниками. Він також мав дві великі ділянки на Вічнозеленому кладовищі для друзів і незнайомців, яких не було кому поховати, або вони були надто бідні, щоб дозволити собі місце для спочинку. Усі ці місця були заповнені з роками, задовго до його власної смерті.
14 січня 1892 року Френсіс Б. Страйкер помер у своєму будинку на Джей-стріт, 260. Він жив там із вдовою свого єдиного брата Бердетта, який помер кілька років тому. Йому був 81 рік. У той день на його честь приспустили прапори Брукліну і його поховали на ділянці, яку він зарезервував для себе, на кладовищі Грін-Вуд. Він хотів, щоб його запам’ятали як чесну та просту людину, яка більше дбала про своїх співгромадян, ніж про особисту славу. Відтоді назву Страйкер мають дві маленькі вулиці в Gravesend — Stryker Street і Stryker Court.