Під час Першої світової війни бруклінські медсестри, служили в Американському Червоному Хресті та Корпусі медсестер армії США на тих самих посадах, що й медсестри з інших міст. Ці віддані своїй справі жінки працювали в небезпечних умовах, надаючи життєво важливу допомогу пораненим солдатам в евакуаційних шпиталях поблизу лінії фронту, зазнаючи неабияких труднощів, включаючи газові атаки та постійні бомбардування.
Зовсім недарма їх називали «ангелами передової», адже вони надавали першу медичну підтримку та рятували незліченну кількість життів під час конфлікту. Більш детально про участь жінок у Першій світовій війні читайте на brooklyn-yes.com.
Американські медсестри Першої світової
Бруклінські медсестри служили в Корпусі медсестер армії США під час Першої світової війни, приєднавшись до понад 20 тис. інших американських медсестер, які надавали критичну допомогу пораненим солдатам, як на батьківщині, так і за кордоном. Вони працювали в лікарнях поблизу лінії фронту, надаючи невідкладну допомогу при вельми широкому спектрі травм і захворювань, часто в таких виснажливих умовах їм доводилося перебувати протягом досить тривалого часу.
При цьому цим мужнім жінкам було відмовлено в присвоєнні звання офіцера, а ще вони отримували зарплату меншу ніж солдати. Звичайно, їхня героїчна служба та важлива роль у лікуванні поранених була оцінена та, зрештою, відзначена медалями. Але все це було дещо пізніше. Поки що, на початку війни в Корпусі армійських медсестер було лише 403 сестри милосердя, головний хірург закликав долучатися доброволицям.
Відгукнулися жінки, які працювали в лікарнях та на приватній службі, було багато тих, хто пройшов навчання. Такі, хто вже працювали в лікарнях, могли приєднатися до корпусу через нещодавно створену систему базових лікарень армії та через Американський Червоний Хрест.
Починаючи з 1917 року свої домівки та сім’ї покинули понад 22,4 тис. американських жінок, вони вступили до лав армійських медсестер. Більшість із них ніколи не виїжджали за межі рідних міст. Мало хто коли-небудь відвідував інші країни. При цьому понад 10 тис. жінок відпливли з американських портів під час відключень електроенергії через океан, що кишів підводними човнами ворога.
Вони спали в гамаках, пробиралися крізь багнюку по коліна, жили в дерев’яних бараках, а іноді мили волосся у власних шоломах. Ці американські жінки смиренно зносили дощ і сніг, хвороби та поранення, небезпеку бомбардувань та газових атак, вони доглядали за понад 320 тис. хворих та поранених американських солдатів.
У ті часи медсестрам, зазвичай, доводилося працювали приблизно за 50 миль поза лінією фронту. Але дехто ніс службу в польових шпиталях, які знаходились значно ближче до передової. Були й такі, хто працював у наметах та розбомблених церквах. Сюди поранених привозили на хистких машинах швидкої допомоги та клали на сіно.
У мобільних хірургічних відділеннях за милю-дві від передової, медсестри працювали разом із лікарями, щоб надавати невідкладну допомогу тяжкопораненим солдатам. Вони допомагали лікувати бійців із вогнепальними та осколковими пораненнями, гангреною та сепсисом, опіками отруйним газом, інфекціями, траншейною стопою, опроміненням та посттравматичним стресовим розладом. На початку минулого століття цей розлад називали контузійним шоком.
Емілі Остін Маклафлін
Однією з таких мужніх жінок була уродженка Брукліну Емілі Остін Маклафлін. Вона народилася 12 липня 1874 року. Її батько Чарльз Маклафлін був шкільним учителем, а, згідно з переписом населення Сполучених Штатів Америки 1880 року, чоловік уже був директором бруклінської школи. За походженням він був канадцем. Матір’ю Емілі була Емілі Остін. Жінка померла 1880 року, згідно з даними про смерть, від сухот, нині цю хворобу називають туберкульоз. Юна Емілі залишилася без мами, коли дівчинці було лише шість років.
Як відомо, туберкульоз це жахлива хвороба, від якої страшно помирати. Можливо, спостереження за тим, як її мати помирала від цієї інфекції, вплинуло на юну Емілі, яка обрала своєю місією та кар’єрою допомогу хворим. Хай там як у 1896 році дівчина закінчила Школу підготовки медсестер Фарранда при лікарні Гарпер у Детройті.
У 1898 році вона влаштувалася на службу армійською медсестрою, працюючи у військовому шпиталі Леттермана в Пресідіо, що в Сан-Франциско. Усе це відбувалося під час іспано-американської війни. Як відомо, вона тривала понад три місяці. Причиною розбрату між Іспанією та США стало колоніальне панування та вплив у Карибському та Тихоокеанському регіонах.
Так дівчина отримала перший бойовий досвід. По завершенню війни вона щонайменше до 1900 року продовжила жити та працювати в Сан-Франциско. Але в проміжку між 1900 і 1902 роками переїхала до Детройта, де почала працювати в лікарні Гарпер. До 1911 року Емілі Маклафлін стала керівницею школи Фарранда, тобто того самого навчального закладу, який вона закінчила в 1896 році.
Перша світова війна
Але потім настав 1917 рік, коли після майже трьох років нейтралітету Сполучені Штати таки вступили в Першу світову війну. Сотні американців мобілізували на воєнну кампанію у Європі. Не обійшла ця доля і медичних сестер із лікарні Гарпер. Ті з них, хто вирушив із Нью-Йорка спочатку до Англії, а потім до Франції, у підсумку потрапили в Діжон, де базувалася армійська база США № 17. Емілі Маклафлін стала головною сестрою, відповідальною за штат із шістдесяти п’яти медсестер. Причому вони зоставалися під її керівництвом у Франції до березня 1919 року.
Героїзм та відданість американських медсестер на французькій землі не залишилися непоміченими. У 1919 році Емілі Маклафлін та інша медсестра, Флора МакГрегор, були нагороджені французами за хоробрість у бою під Суассоном. Битва відбулася влітку 1918 року, була розпочата французами за допомогою Великої Британії та Сполучених штатів, які вдарили по німецьких лініях. Ця баталія стала ключовою, після неї німецька армія вже не змогла перегрупуватись, а залишалася в обороні до самого закінчення війни в листопаді.
Стосовно базового шпиталю № 17, у якому головною медсестрою була Емілі Маклафлін, то він став одним із двох, хто в 1919 році отримав схвалення від головного хірурга Сполучених Штатів за роботу з реконструкції та операцій на обличчі під час війни. До Першої світової війни травми обличчя виникали в результаті одного кульового поранення або порізу ножем.
Але під час війни, досягнення у виготовленні зброї, включаючи артилерійські снаряди, які спеціально начиняли уламками, призводили до жахливих травм обличчя. Відтак успіхи в операціях на обличчі, що стали можливими в наслідок цього, вважаються, навіть народженням сучасної пластичної хірургії. А уродженка Брукліну Емілі Маклафлін була на передовій цих інновацій.
Нетрадиційний та примітний
Життя Емілі Маклафлін було нетрадиційним для жінки її епохи, але воно свідчить про ту роль, яку жінки відігравали в збройних силах, та в розвитку медичної практики саме під час Першої світової війни.
Попри те, що багато жінок її епохи прагнули традиційного шлюбу та наявності сім’ї, Емілі ніколи не виходила заміж. Цей свідомий, судячи з усього, вибір дозволив їй зосередитися виключно на кар’єрі медсестри, де вона змогла впливати на життя сотень інших людей, як медсестра та цілителька.
Джерела: